Психологія тайм-менеджменту або Як встигати більше

Як встигати більше та відмовитися від нераціонального використання часу.

Психологія тайм-менеджменту

Кожна людина має власну модель поведінки. Саме тому можна купити книгу, таблицю або календар, присвячений тайм-менеджменту, використовувати його пару тижнів, але згодом повернутися до старих звичок та почати знову даремно витрачати час. Дивовижно, але нерідко люди продовжують слідувати набутим моделям навіть якщо намагалися щось змінити.

5 кроків, що позбавлять звички даремно витрачати час

Аби розірвати зачароване коло, варто для початку визнати, що проблема значно глибша, і полягає вона у тому, як ви взагалі звикли використовувати час. У цій статті ви знайдете п’ять кроків, що допоможуть проаналізувати власні звички та оптимізувати свій час.

Крок 1. Вивчіть власні звички

Існує декілька найбільш поширених шкідливих моделей поведінки: 

• завжди починати з найменш важливих справ;
• відкладати справи;
• робити термінові справи замість важливих;
• заповнювати час невеликими справами замість однієї великої задачі;
• робити під час роботи невеликі перерви, що згодом переростають у великі (зазвичай вказує на брак концентрації)

Що робити? Спостерігати. Коли ви знову почнете діяти за звичною моделлю, проаналізуйте, як саме це відбувається. Наприклад, ви вирішили, що у суботу підете до бібліотеки, чи сядете за комп’ютер, аби зібрати матеріал для уроку. Але у суботу ви знаходите причини, які б дозволили відкласти заплановане на пару годин, а потім і до вечора.

Проаналізуйте і занотуйте причини, через які ви змінили свої плани. Можливо, ви прокинулися і зрозуміли, що накопичилося чимало речей для прання, через що неможливо відразу піти у бібліотеку? А потім ви вирішили швиденько прибрати квартиру, потіп подзвонила подруга, а після розмови ви відчули голод і зрозуміли, що час готувати обід? 

Інколи одного аналізу і записів власних вчинків виявляється достатньо, аби зрозуміти, що коїться, перервати послідовність нав’язливих дій та більше не змінювати планів. Тобто це може бути засобом як діагностики, так і лікування дурної звички витрачати час.

Крок 2. Зрозумійте, що вам дають ваш звички

Згідно з одним із положень нейролінгвістичного програмування, будь-яка поведінка має позитивні цілі, що дають людині певну вигоду. Наприклад, ви не хочете готувати складний навчальний матеріал і всіляко саботуєте цю роботу. Можливо, це просто захист від перевтоми, а може протест проти нестачі часу на сім’ю, або ж відчуття несправедливості від рівня зарплати тощо.

А тепер час розібратися, що ці звички вам дають. Якщо це форма захисту, то варто розуміти, що у неї є зворотній бік. І він негативний. Варто звернути увагу на те, що ціль вивчення поведінки – не загнати себе у жорсткі рамки, але почати процес змін.

Давайте поглянемо, як це працює!

Крок 3. Пошук інших способів отримати переваги

Визначивши, у чому ж користь вашої поведінки, ви зможете знайти альтернативні шляхи, що допоможуть отримати ті самі переваги, але вже без прокрастинації. Тобто треба знайти інші спосіб захисту, а не відмовлятися від роботи. Якщо ви відчуваєте перевтому, необхідно обов’язково виділити день для повного релаксу. А от якщо ви розумієте, що маєте зробити ще купу справ, то спробуйте делегувати частину з них іншим, наприклад, із хатньою роботою цілком упораються діти.

Інколи дозволяйте собі лінуватися та менше старатися, або ж скоротіть час, відведений на виконання певної справи. Інакше може дійти до зриву або тихого саботажу. Це є ключовим моментом – недостатньо просто змінити свою поведінку, її треба змінити так, аби отримувати ту ж вигоду, що і раніше. Якщо цього не відбувається, нова модель навряд протримається довго.

Крок 4. Досвід виключень

Як позбутися неефективних моделей поведінки? Спробуйте пригадати моменти з минулого, коли ви чинили інакше . Якщо ви звикли відкладати деякі справи на потім, то пригадайте: а що ви не відкладали ні за яких умов?

Наприклад, зазвичай ви ніколи не беретеся за підготовку уроків або перевірку зошитів тільки-но повернувшися додому, утім, було декілька випадків, коли ви це робили – що тоді було інакше? Ви постійно відволікаєтеся на сторонні речі під час роботи, але все ж періодично сумлінно доводите її до кінця – що змінюється?

Такі чудові виключення можуть дати підказки, які допоможуть змінити ці звички. Дуже спосіб вирішення проблеми лежить на поверхні.

Крок 5. Стежте за своїми словами

Усі запропоновані стратегії ґрунтуються на тому, що ви самі несете відповідальність за власні дії. Утім, інколи всі ми говоримо (коли жаліємося собі або іншим), що просто не можемо нічого змінити.

Упевнені, багато хто зі вчителів хоча б раз сказав: «Якби нам платили більше, була б мотивація працювати ще й удома». У цьому випадку краще було б перефразувати: «Я все ще не можу знайти іншої мотивації для виконання даної роботи, крім зарплати». Замість слів: «Мені все ще не вдається знайти час, аби попрацювати з онлайн-ресурсами для роботи» ліпше сказати: «Інші справи для мене поки що важливіші, ніж покращення власної інтернет-компетенції».

У цьому випадку важливо узгоджувати висловлення з власним вибором, або ж чесно визнавати свої мотиви. Мова не просто відображає поведінку людини, вона впливає на неї. Спробуйте стежити за тим, що ви говорите про свою роботу, підготовку до уроків і те, як використовуєте час. Порівняйте результат із тим, що ви говорите собі стосовно тих завдань і справ, де все іде добре, без зайвих зусиль. Як правило, ми намагаємося взяти відповідальність за ті справи, у яких досягаємо успіху, але намагаємося відмовитися від неї, коли справи ідуть не ідеально.

Сподіваємося, ці кроки пролили світло на механізм прокрастинації та неефективного витрачання часу. Вивчивши їх, ви зможете змінити модель поведінки, що обмежує продуктивність, навчитеся правильно використовувати час і досягти поставлених цілей. Або ж навчите цьому учнів!

Практичні психологічні вправи для протидії булінгу.

 

Практичні психологічні вправи для протидії булінгу.

Попри розповсюджену думку, що емпатія – єдине знаряддя у боротьбі з булінгом, це не є абсолютною правдою. Адепти такого підходу розглядають проблему однобічно – зі сторони булера. І дійсно, високий рівень емоційного інтелекту «рятує» більшість ситуацій від булінгу, адже агресори краще розуміють майбутні негативні емоції жертви. А ще конфліктні ситуації «рятують» люди – треті особи, що намагаються допомогти жертві цькування... Нічого не нагадує?

Драматичний трикутник Карпмана – це психологічний термін, що означає певний життєвий сценарій, повторювану конфліктну ситуацію із застосуванням насилля за участю переслідувача, жертви та рятівника (спостерігача).

Сутність соціальної структури булінгу подібна до трикутника Карпмана та складається з трьох елементів: переслідувача (булера), жертви і спостерігача. Цікавим є те, що в англійській мові для позначення переслідувача часто використовують саме слово «bully» (булер), хоча трикутник Карпмана зустрічається у побуті, особистих стосунках, роботі тощо.

Запобігання булінгу: комплексна робота

«Хто винен?» – запитання, яке виникає першим у ситуації насилля. Звичайно, відповідь доволі проста, адже саме булери цькують своїх жертв. Утім, для аналізу ситуації необхідно дивитися ширше, адже учасниками булінгу є не тільки переслідувачі, але й жертви та спостерігачі. Булінг безпосередньо впливає на них і розвиває негативні психологічні установки, які впливають на якість життя та можуть призводити психологічних проблем.

Психологічні установки жертв булінгу:

• вірять, що заслуговують на роль жертви, пасивно очікують насильства від переслідувачів;
• страждають від комплексу неповноцінності та самотності;
• не вірять, що педагоги їх захистять;
• віддають перевагу замовчуванню насильства та цькування;
• не вважають себе значущою частиною колективу.

Натомість, спостерігачам властиво:

• страх опинитися на місці жертви;
• небажання виділятися з-поміж однокласників;
• цінування стосунків із переслідувачем;
• почуття інтересу, а іноді – провини та власного безсилля.

До проблеми булінгу слід підходити комплексно, розуміючи особливості поведінки, характеру та установок кожної зі сторін конфлікту. Комплексна робота дозволить запобігти булінгу: змінити не тільки поведінку булерів, але й жертв і спостерігачів, що допоможе останнім не потрапляти у «трикутник» надалі.

 

Універсальна вправа «Трикутник Карпмана»

Клас об'єднується у групи по 3 особи. Серед трійки визначають ролі: переслідувач (булер), жертва, рятівник (спостерігач). Окрім цього, завчасно можна продумати ситуації булінгу: на підставі навчальних досягнень, одягу, хобі тощо.

За сигналом учителя діти протягом 5-7 хвилин відіграють зазначені ролі. Згодом, викладач повідомляє, що ролі змінюються. Вправа відбувається до того моменту, поки кожна дитина не побуває у кожній ролі.

Опісля відбувається спільне обговорення почуттів школярів: у якій ролі краще себе почували, чому? Що зрозуміли у кожній ролі? Що призводить до того, що діти стають булерами, жертвами, спостерігачами? Що потрібно робити, щоб перестати бути булером, жертвою, спостерігачем? І чи завжди це у наших силах?

Після обговорення вчитель пропонує запитання для рефлексії:

- Коли я був переслідувачем, я згадував…

- Коли я був спостерігачем, я намагався…

- Коли я був жертвою, я міг собі дозволити…

 

Вправа «Ненасильницька комунікація»

Я-висловлювання – форма висловлювання, коли людина говорить про власні почуття, емоції, потреби та наміри без образи чи засудження того, до кого звернене висловлювання.

Структура Я-повідомлення:

• Об’єктивні факти, слова або вчинки людини («Ти кричиш…»)
• Власні емоції («Мені неприємно, страшно, я відчуваю себе погано…»)
• Власні потреби («Я заслуговую на спокійне спілкування…»)
• Прохання («Будь ласка, говори спокійно…»)

У чому користь у контексті протидії булінгу у школі?

Дослідження демонструють, що велика кількість булерів не розуміють впливу цькування на жертв. Тож вербально озвучити власні почуття в екологічній формі може стати ефективним інструментом протидії насилля.

Зі свого боку жертви цькування або мовчать у відповідь на насилля, або вдаються до словесних образ, що тільки «підживлює» злість агресора.

Часто булерами стають унаслідок жорстокого поводження, невміння впоратися з власними емоціями, але рідко – через негативне ставленням до жертви цькування. Маючи ефективний інструментарій для вираження власних почуттів, ймовірність насилля зменшується.

Почуття провини та власного безсилля – те, що супроводжує спостерігачів у ситуації цькування. Ця методика дозволить «виплеснути» негатив та позбутися руйнівних емоцій.

Запропонуйте учням попрактикуватися у ненасильницькому спілкування: озвучте конфліктні ситуації, заохотьте школярів об’єднатися у невеликі групи та сформулювати Я-висловлювання, занотувати його у зошит. Згодом у спільній дискусії обговоріть найкращі варіанти та доповніть пропозиції школярів.

Закріпити отримані знання можна за допомогою друкованого завдання для наймолодших школярів, де необхідно визначити, які з тверджень є ненасильницькими.

Важливо пам'ятати, що булінг – це комлексна проблема, у якій задіяні декілька осіб. Корінь проблеми насилля у самій системі, що тільки підверджує необхідність перегляду характеру взаємодії в цілому. Запобігання булінгу не має зводитися до «покарання й виправлення» лише агресора: спостерігачі та жертви так само потребують уваги і допомоги.

Новенький у класі: створюємо здорову атмосферу

 

Новенький у класі: створюємо здорову атмосферу

Дії вчителя, які допоможуть новачку та всьому класу комфортно почуватися разом

Поява новачка у класі – відповідальна подія не лише для учнів, але й для педагога. Багатьом дітям непросто звикнути до нового місця, тому увага  вчителя допоможе їм почуватися більш комфортно.

Так, багато залежить від самого учня та від ситуації, за якої йому доводиться міняти школу. Тому вчителю слід розібратися у причинах переходу, щоб стовідсотково опанувати ситуацію та встановити в класі теплу атмосферу.

1. Підготуйте клас до зустрічі з новачком

Добре, коли вчитель «вводить» учня до класу. Для цього краще познайомитися з дитиною та її батьками до початку навчального процесу, щоб розуміти інтереси та характер школяра.

Про те, що у класі скоро з'явиться ще один учень, школярів варто попередити принаймні за день до знайомства. Попросіть дітей допомогти з адаптацією новенького, скажіть, що розраховуєте на їхню прихильність. Наголосіть на тому, що довіряєте учням і впевнені у тому, що вони зможуть дружньо поставитися до нового однокласника.

Допоможіть новенькому учню розказати про себе

Стрес при зміні життєвих обставин – цілком природна реакція, тому новачок може хвилюватися та відчувати певний дискомфорт. Однак ви можете вплинути на швидкість адаптації школяра в новому класі. Як? Пограйте! Через гру налагодити контакт з малознайомими людьми набагато простіше. Приділіть увагу колективній роботі: намагайтеся зробити так, щоб новий учень не відчував себе непоміченим, але не перетворюйте його на постійний об'єкт уваги всього колективу.

Із учнями початкової та середньої школи можна провести гру «Картки інтересів». Для цього потрібно підготувати набір невеликих різнокольорових карток. Попросіть новачка розповісти про свої захоплення. Однокласники, які мають схожі інтереси, мають підняти руку, щоб ви підійшли та видали їм картку. За кожний збіг видається одна картка. Можна допомогти новому учневі, поставити йому такі запитання:

• Які фільми/мультфільми ти любиш?
• Які книги читаєш? Яка запам'яталася найбільше?
• Які гуртки відвідуєш? А чим ще захоплюєшся?

«Пресконференція». Учні вигадують назви газети чи журналу, кореспондентами якого вони нібито є. Залежно від тематики видання «журналісти» ставлять новачкові різноманітні (краще жартівливі) запитання:

• Чи любите ви спати з заплющеними очима?
• Чи вмієте ви виколупувати з булочок родзинки?
• Як ви ставитеся до проблеми захисту прав колорадського жука?
• Обмін компліментами

Психологи стверджують, що комплімент – це словесне «погладжування». Обмін приємними словами можна організувати по-різному:

• «Кільце» компліментів. Кожен учень вислуховує приємності від попереднього оратора, сам говорить добрі слова наступному однокласнику.
• «Дощ» компліментів. Обирається один учень із класу, а всі інші висловлюють по одній позитивній думці. Компліменти можна формулювати за схемами: «Мені подобається в тобі ...», «Я сьогодні помітив, що ти ...», «Якби не ти, я б ніколи ...» тощо.

Головна умова обміну компліментами – кожен учень має відчути увагу до себе.

2. Враховуйте вікові особливості учня

У молодшій школі авторитет учителя особливий – зазвичай він не викликає у дітей запитань чи заперечень. Тому оцінка новачка у молодших школярів формується здебільшого через педагога. Якщо вчитель поставиться до новачка привітно та дружньо, побачить унікальність і сильні сторони учня, однокласники ставитимуться до нього відповідно. Молодші школярі сприймають новачка насамперед через навчання та соціальну діяльність.

Найскладніша адаптація в учнів середніх класів – молодших підлітків. Школярі цього віку шукають свою індивідуальність – підліткам необхідно виділити себе з оточення та персоналізуватися. Діти вчаться одне з одним не перший рік, кожен учень зайняв свою умовну роль у колективі. А от коли у класі з'являється новенький, звичний розклад може змінитися. Педагогу треба бути готовим до ситуацій, які потребують особливої уваги.

Старшокласники знаходяться на стадії інтеграції – глибшого пізнання себе, пошуку власного місця в житті. Новачок – це теж своєрідне джерело пізнання, розширення горизонтів і кола спілкування. Тому першочергове завдання новенького учня – продемонструвати свою нешаблонність. Велике значення має ставлення лідера класу. Тож учитель може попросити «зірку» ввести новачка у життя класу та заручитися її підтримкою.

Активне залучення до співпраці всього класу, батьків нового учня та шкільного психолога прискорять адаптацію, сприятимуть розкриттю здібностей і потенціалу школяра!