Стоп булінг!

Конфлікт і булінг: де проходить межа?

Рекомендації, які допоможуть учителям навчитися

відрізняти конфлікт від булінгу.

Іноді ми думаємо, що «булінг» та «конфлікт» – тотожні поняття. Це не так! Якщо грамотне вирішення конфліктних ситуацій допомагає дітям опанувати необхідні соціальні навички, то булінг не можна назвати «обрядом», який здатен зробити учнів сильнішими. Це цькування, що робить дітей жорстокішими, травмує їхню психіку і може мати серйозні наслідки. Конфлікт – нормальна частина динаміки групи, а булінг – патологія її розвитку.

Учителі мають навчитися диференціювати цькування та конфлікти, і вміти правильно реагувати на них. Якщо вчитель плутає хуліганство, дружнє кепкування чи піддражнювання однокласників із булінгом, це може погано відобразитися на взаєминах у класі. Як саме?

Наприклад, якщо учні щось не поділили, їм можуть сказати щось на кшталт «це булер, не варто тобі з ним дружити», або «не вибачай його, він не випадково так робить». У такому випадку кожна із конфліктуючих сторін так і не навчиться конструктивно вести діалог. Той, кого звинувачують, і той, хто постраждав, поступово втрачають довіру до світу: першого не розуміють і вважають агресором, хоча він відстоював власні інтереси, тоді як другий вважає себе жертвою. Саме тому ми радимо педагогам спершу розібратися у ситуації, а вже потім втручатися. Це один із найважливіших моментів.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Нерідко виявити випадки насильства у навчальному закладі важко. Це пов'язано з тим, що кривдники та спостерігачі діють у тих місцях, де контроювати їх складно, або взагалі неможливо (коридори, вбиральні, роздягальні, подвір'я тощо). Ще булінг може траплятися поза територією навчального закладу (по дорозі додому, під час шкільних екскурсій тощо) чи у соцмережах. Потерпілий та спостерігачі, як правило, не повідомляють нікого про випадки булінгу через страх зізнатись, або щоб їх не вважали «ябедником/ябедницею». Учителі мають систематично цікавитися справами своїх вихованців, щоб було легше виявити підозрілу поведінку когось із класу та зупинити булінг на його ранніх проявах.

Уміти відрізняти конфлікт від булінгу мають не лише вчителі, а й учні. Досить часто спостерігачі булінгу виправдовують своє невтручання тим, що вважали це конфліктом або невинними жартами. «Лікнеп» щодо булінгу та заходи з виховання толерантності – дієві форми профілактики цькування.

Ознаки конфліктних ситуацій

1. Коли виникає конфлікт, кожна його сторона має баланс сили (відносна рівність фізичних сил) чи влади у стосунках (немає домінування, кожна сторона здатна однаково впливати на процес конфлікту).
2. Приблизно однакова емоційна реакція обох сторін на конфлікт.
3. Часто після конфлікту кожна сторона відчуває докори сумління та бере всю відповідальність за свої вчинки на себе.
4. Діти намагаються порозумітися, щоб покращити стосунки.
5. Конфлікти трапляються час від часу, зазвичай вони не є серйозними чи емоційно шкідливими для дітей.
6. Конфлікти, як правило, випадкові, обидві сторони не мають злого умислу.
7. Конфлікт не змушує людину почувати себе погано через те, ким вона є.
8. У вирішенні конфлікту діти не застосовують тактику залякування.
9. Діти, які стали учасниками конфлікту, часто грають разом.
10. Конфлікт відбувається через непорозуміння обох сторін.
11. За поведінкою стоїть бажання кожної зі сторін відстояти свою думку.

Примітка. Іноді буває так, що дитина тривалий час дружить із однокласниками, а потім починає конфліктувати з ними.

Ознаки булінгу (цькування)

1. Наявні такі сторони: булер (агресор/кривдник), потерпілий (жертва булінгу) та спостерігачі. Як правило, булер обирає одну жертву.
2. Влада обох сторін розподілена нерівномірно: булер домінує над жертвою. Сили агресора та жертви нерівні.
3. Учасники булінгу постійно ворогують та рідко (або зовсім) не грають/не спілкуються разом.
4. Психічне чи фізичне насилля – спланована та цілеспрямована повторювана дія.
5. Булер діє навмисне та свідомо.
6. Несе серйозну загрозу для фізичного та психічного здоров'я жертви.
7. У жертви спостерігається бурна негативна емоційна реакція, тоді як булер отримує задоволення.
8. За поведінкою булера стоїть прагнення до контролю, домінування над іншою людиною чи матеріальна зацікавленість. Агресор прагне зробити жертві боляче, залякати, принизити, образити, переслідувати, погрожувати.
9. Наслідки булінгу: підпорядкування поведінки жертви інтересам агресора, тривожність, погана самооцінка та соціальна ізоляція потерпілого.
10. Булер не відчуває докорів сумління за свою поведінку та є звичка звинувачувати інших у власних діях.
11. Булер прагне самоствердитися за рахунок жертви.
12. Агресор не прикладає ніяких зусиль для вирішення проблеми.
13. Якщо дорослі попросять агресора вибачитися перед жертвою, він буде мститися потерпілому/-ій, коли нікого немає поруч.
14. Поширені форми булінгу: фізичний (підніжки, стусани, бійки, нанесення тілесних ушкоджень), психологічний (принизливі погляди, жести, образлива міміка, поширення чуток, ігнорування, погрози, маніпуляція та шантаж), економічний (крадіжки, пошкодження одягу чи особистих речей, вимагання грошей), сексуальне насильство (образи сексуального характеру, зйомки під час перевдягання, сексуальні погрози тощо) та кібербулінг (приниження за допомогою інтернету).
15. Булінг часто спрямований на людей з інвалідністю, з іншою релігією чи іншою сексуальною орієнтацією, певними зовнішніми чи поведінковими особливостями. Ще поширений булінг, пов'язаний із расовою дискримінацією.
16. Цікаво те, що випадки булінгу частіше зустрічаються у загальноосвітніх школах, де учнів об'єднують формально (за віком), та менш поширені у музичних чи художніх школах, де дітей об'єднують за спільними інтересами.
17. Для булінгу характерний віктімблеймінг (звинувачення жертви у ситуації насильства).

Що робити, якщо дитина розповіла вам про неприємну ситуацію, а ви не впевнені, булінг це, чи конфлікт? Радимо поставити кілька запитань для уточнення:

1. Чи учень/учениця був/була раніше жертвою чужої агресивної поведінки?
2. Наскільки сильно переживає дитина щодо агресивної поведінки до неї, чи знає, як себе захистити?
3. Чи складно дитині самостійно зупинити агресивну поведінку кривдника?
4. Якщо дитина ствердно відповіла хоча б на одне з запитань, скоріш за все, вона говорить про булінг!

УВАГА!

Булінг ніколи не припиняється сам по собі. Потерпілому мають допомогти вчителі, батьки, психолог, поліція та свідки. Неповідомлення про випадки булінгу учасника освітнього процесу є адміністративним правопорушенням, тому потрібно негайно повідомляти про факти вчинення булінгу правоохоронцям!

Скажи булінгу «Ні»: куди слід звертатися по допомогу

Про булінг мовою цифр

У грудні 2018 року Верховна Рада України прийняла закон, який закріпив поняття булінгу та встановив адміністративну відповідальність за нього. Цей нормативний акт набув чинності у січні 2019 року. І, як результат, за майже 9 місяців українські суди розглянули 197 справ про булінг: у 93 випадках було прийнято рішення про стягнення штрафів, 47 справ відправлено на доопрацювання, а 43 – закрито у зв’язку із відсутністю складу правопорушення.

Важко сказати: багато це чи мало... Адже за даними UNICEF в Україні у 2017 році 67% школярів так чи інакше стикалися із проявами цькування під час навчання у школі, а 24% дітей вважають себе жертвами булінгу.  При цьому 40% жертв цькування нікому не розказували про свої труднощі. Але от що вже точно зрозуміло – відповідальність за цькування стає реальністю. Головне – знати закони та бути готовим наполегливо відстоювати права учасників навчального процесу.

Алгоритм вирішення проблеми булінгу в школі

Погодьтеся, що найдієвіший механізм боротьби з булінгом – це усунення причин його виникнення, а не боротьба з конкретними проявами. Саме для цього необхідно утверджувати доброзичливу атмосферу в школі, швидко реагувати навіть на наймеші конфлікти, розвивати емпатію та емоційний інтелект школярів. Та все ж коли ви стаєте свідком цькування, необхідно діяти впевнено, спираючись на норми законів. Тож вирішення проблеми булінгу загалом може мати такий алгоритм:

1. Повідомлення про булінг. Про те, що у школі відбулося (чи відбувається) цькування може знати чимало осіб, а саме: учні, батьки, вчителі та працівники навчального закладу. Усі вони, а також безпосередні жертви булінгу, повинні повідомити про це керівника навчального закладу. Батьки школярів можуть подати йому заяву про булінг щодо будь-якого члена шкільного колективу, навівши обґрунтовані докази. У той же час вони мають допомагати керівництву школи під час розслідування, а також виконувати рішення та рекомендації комісії з розгляду випадків цькування.
2. Працівники школи та педагоги, які стали свідками булінгу, зобов’язані розказати про це керівнику навчального закладу чи подати йому письмову заяву. Це необхідно робити навіть тоді, коли жертва цькування сама не повідомляла їх про це. Крім того, педагоги зобов’язані вживати невідкладних заходів для припинення будь-яких проявів булінгу.
3. Розслідування фактів керівником навчального закладу. Отримавши інформацію чи заяву про булінг, керівник навчального закладу має розглянути її та з’ясувати всі обставини. Якщо факт цькування підтвердився, він повинен скликати спеціальну комісію, яка розглядатиме результати розслідування та встановлюватиме факт булінгу. Якщо керівник не відреагує на звернення про цькування, потрібно звернутися до засновника закладу освіти.
4. Якщо звернення було аргументованим, а керівник не відреагував, то він понесе визначену законом адміністративну відповідальність. Також керівник закладу освіти відповідає за надання соціальних, психологічних та педагогічних послуг особам, які вчиняли цькування, стали його жертвами чи свідками.
5. Створення комісії з розгляду випадків булінгу. До її складу можуть входити вчителі, батьки, соціальний педагог та психолог, батьки ймовірних жертви цькування та булера, дирекція школи тощо. Комісія має детально розглянути наявні факти та визначитись: це був булінг чи одноразовий конфлікт. Якщо булінг буде доведено, керівник навчального закладу повинен звернутися з відповідним повідомленням до уповноважених органів Національної поліції України та Служби у справах дітей.
6. Якщо ж комісія вирішила, що факту цькування не було, заявники можуть не погодитися з цим рішенням та повідомити уповноважені органи самостійно (маючи обґрунтовані докази).
7. Звернення до уповноважених органів. Саме до них має звернутися керівник, засновник навчального закладу чи самі заявники (про що писалося вище) для фактичного розгляду випадку цькування. Представники правоохоронних органів мають провести фахове розслідування цієї справи та скласти протокол про адміністративне правопорушення.
8. Розгляд справи у суді. Лише суд може прийняти рішення про стягнення штрафу з булера, його батьків чи осіб, які їх замінюють.
9. Діяльність освітнього омбудсмена. Саме він має розглядати заяви про випадки булінгу у школі, забезпечувати рівноправність та своєчасність реагування на них. Особливо це стосується ситуацій, коли цькування здійснюється вчителями, педагогічними колективами, керівниками та засновниками навчальних закладів. Також освітній омбудсмен має контролювати якість надання соціальної, педагогічної та психологічної допомоги, яка надається жертвам, свідкам та ініціаторам цькування.
10. Контроль громадськості. Члени громадських організацій можуть стежити за проблемою булінгу в навчальних закладах. Вони мають право оприлюднювати результати розслідувань випадків цькування та оцінювати якість реагування на них керівниками навчальних закладів чи їх засновників.

Заклади освіти повинні давати відкритий доступ до інформації, яка стосується протидії булінгу. До неї належить:

1. перелік правил поведінки школярів у школі;
2. план проведення заходів для протидії булінгу;
3. порядок прийому та розгляду заяв про випадки цькування;
4. алгоритм реагування на доведені випадки булінгу та відповідальність за них. 

Корисна інформація для тих, хто страждає від булінгу

Дитина, яка стала жертвою чи свідком цькування, може розказати про це батькам (особам, які їх замінюють), педагогам, шкільному психологу та директору школи. Учитель чи інший працівник навчального закладу, який постраждав від цькування, також може звернутися до колег, керівника навчального закладу, освітнього омбудсмена та уповноважених органів. Крім того, всі особи, які стали жертвами чи свідками булінгу, можуть звернутися:

1. на гарячу лінію ГО «Ла Страда – Україна» (за номером 0 800 500 225 для стаціонарного телефону, 116 111 – для мобільного);
2. до Центру соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді;
3. до Національної поліції України (за номером 102);
4. на гарячу лінію Центру надання безоплатної правової допомоги (за номером 0 800 213 103 – цілодобово та безкоштовно в межах України).

Практичні психологічні вправи для протидії булінгу.

Попри розповсюджену думку, що емпатія – єдине знаряддя у боротьбі з булінгом, це не є абсолютною правдою. Адепти такого підходу розглядають проблему однобічно – зі сторони булера. І дійсно, високий рівень емоційного інтелекту «рятує» більшість ситуацій від булінгу, адже агресори краще розуміють майбутні негативні емоції жертви. А ще конфліктні ситуації «рятують» люди – треті особи, що намагаються допомогти жертві цькування... Нічого не нагадує?

Драматичний трикутник Карпмана – це психологічний термін, що означає певний життєвий сценарій, повторювану конфліктну ситуацію із застосуванням насилля за участю переслідувача, жертви та рятівника (спостерігача).

Сутність соціальної структури булінгу подібна до трикутника Карпмана та складається з трьох елементів: переслідувача (булера), жертви і спостерігача. Цікавим є те, що в англійській мові для позначення переслідувача часто використовують саме слово «bully» (булер), хоча трикутник Карпмана зустрічається у побуті, особистих стосунках, роботі тощо.

Запобігання булінгу: комплексна робота

«Хто винен?» – запитання, яке виникає першим у ситуації насилля. Звичайно, відповідь доволі проста, адже саме булери цькують своїх жертв. Утім, для аналізу ситуації необхідно дивитися ширше, адже учасниками булінгу є не тільки переслідувачі, але й жертви та спостерігачі. Булінг безпосередньо впливає на них і розвиває негативні психологічні установки, які впливають на якість життя та можуть призводити психологічних проблем.

Психологічні установки жертв булінгу:

• вірять, що заслуговують на роль жертви, пасивно очікують насильства від переслідувачів;
• страждають від комплексу неповноцінності та самотності;
• не вірять, що педагоги їх захистять;
• віддають перевагу замовчуванню насильства та цькування;
• не вважають себе значущою частиною колективу.

Натомість, спостерігачам властиво:

• страх опинитися на місці жертви;
• небажання виділятися з-поміж однокласників;
• цінування стосунків із переслідувачем;
• почуття інтересу, а іноді – провини та власного безсилля.

До проблеми булінгу слід підходити комплексно, розуміючи особливості поведінки, характеру та установок кожної зі сторін конфлікту. Комплексна робота дозволить запобігти булінгу: змінити не тільки поведінку булерів, але й жертв і спостерігачів, що допоможе останнім не потрапляти у «трикутник» надалі.

 

Універсальна вправа «Трикутник Карпмана»

Клас об'єднується у групи по 3 особи. Серед трійки визначають ролі: переслідувач (булер), жертва, рятівник (спостерігач). Окрім цього, завчасно можна продумати ситуації булінгу: на підставі навчальних досягнень, одягу, хобі тощо.

За сигналом учителя діти протягом 5-7 хвилин відіграють зазначені ролі. Згодом, викладач повідомляє, що ролі змінюються. Вправа відбувається до того моменту, поки кожна дитина не побуває у кожній ролі.

Опісля відбувається спільне обговорення почуттів школярів: у якій ролі краще себе почували, чому? Що зрозуміли у кожній ролі? Що призводить до того, що діти стають булерами, жертвами, спостерігачами? Що потрібно робити, щоб перестати бути булером, жертвою, спостерігачем? І чи завжди це у наших силах?

Після обговорення вчитель пропонує запитання для рефлексії:

- Коли я був переслідувачем, я згадував…

- Коли я був спостерігачем, я намагався…

- Коли я був жертвою, я міг собі дозволити…

 

Вправа «Ненасильницька комунікація»

Я-висловлювання – форма висловлювання, коли людина говорить про власні почуття, емоції, потреби та наміри без образи чи засудження того, до кого звернене висловлювання.

Структура Я-повідомлення:

• Об’єктивні факти, слова або вчинки людини («Ти кричиш…»)
• Власні емоції («Мені неприємно, страшно, я відчуваю себе погано…»)
• Власні потреби («Я заслуговую на спокійне спілкування…»)
• Прохання («Будь ласка, говори спокійно…»)

У чому користь у контексті протидії булінгу у школі?

Дослідження демонструють, що велика кількість булерів не розуміють впливу цькування на жертв. Тож вербально озвучити власні почуття в екологічній формі може стати ефективним інструментом протидії насилля.

Зі свого боку жертви цькування або мовчать у відповідь на насилля, або вдаються до словесних образ, що тільки «підживлює» злість агресора.

Часто булерами стають унаслідок жорстокого поводження, невміння впоратися з власними емоціями, але рідко – через негативне ставленням до жертви цькування. Маючи ефективний інструментарій для вираження власних почуттів, ймовірність насилля зменшується.

Почуття провини та власного безсилля – те, що супроводжує спостерігачів у ситуації цькування. Ця методика дозволить «виплеснути» негатив та позбутися руйнівних емоцій.

Запропонуйте учням попрактикуватися у ненасильницькому спілкування: озвучте конфліктні ситуації, заохотьте школярів об’єднатися у невеликі групи та сформулювати Я-висловлювання, занотувати його у зошит. Згодом у спільній дискусії обговоріть найкращі варіанти та доповніть пропозиції школярів.

Закріпити отримані знання можна за допомогою друкованого завдання для наймолодших школярів, де необхідно визначити, які з тверджень є ненасильницькими.

Важливо пам'ятати, що булінг – це комлексна проблема, у якій задіяні декілька осіб. Корінь проблеми насилля у самій системі, що тільки підверджує необхідність перегляду характеру взаємодії в цілому. Запобігання булінгу не має зводитися до «покарання й виправлення» лише агресора: спостерігачі та жертви так само потребують уваги і допомоги.