14 вересня

Що робити вчителю, якщо учень зіткнувся з онлайн-булінгом чи секстингом в інтернеті


    Міністерство освіти і науки України спільно з освітнім проєктом #stop_sexтинг презентує довідник "Рекомендації щодо онлайн-безпеки для вчителів, психологів та керівників шкіл", який передбачає план дій для педагогів у випадку, якщо хтось з їхніх учнів зіткнеться з кібербулінгом в інтернеті. Як правильно на це реагувати вчителям – читайте нижче.

У МОН наголосили, що довідник розроблено для того, щоб вчителі та психологи знали, як правильно реагувати та вчасно надавати допомогу у випадках, коли дитина стає жертвою протиправних дій в інтернеті.

Довідник є безкоштовним та доступний за посиланням: bit.ly/2R8bOBn

Довідник створений за підтримки компанії Київстар, Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколи Кулеби та соціального проєкту "ДоброPhone".

Онлайн-довідник містить загальну інформацію щодо:

-       розповсюджених онлайн-ризиків (секстинг, сексторшен, онлайн-грумінг, кібербулінг, порнографічний контент);

-       принципів реагування та особливості діалогів з дитиною, яка стала жертвою протиправних дій онлайн;

-       алгоритму для педагогічних працівників та адміністрації закладу освіти у ситуаціях онлайн-небезпек, про які їм може бути відомо.

Докладніше:  bit.ly/2ZhylAc

 

Ознаки того, що дитина має небезпечну взаємодію в онлайні

-       дитина переживає певний травматичний досвід та потребує допомоги;

-       дитина віддаляється від однокласників та тих, з ким більше часу проводила разом;

-       дитина виглядає депресивною – не комунікує з оточуючими, проявляє пасивність;

-       спостерігається замкнутість та однотипові відповіді на питання від дорослих;

-       батьки можуть скаржитись на те, що дитина зникає з дому;

-       дитина різко видалила всі свої профілі у соцмережах тощо.

5 правил, як вчителям реагувати на те, що учень зіткнувся з онлайн-булінгом

1.  Дитина, яка зіштовхнулась з онлайн-ризиком потребує підтримки, без осуду чи критики.

2.  Не надавайте ситуації зайвого розголосу в школі – не робіть із цього скандал чи публічне обговорення, оскільки це ще більше травмує дитину.

3.  Вирішення ситуації потребує включеності як адміністрації школи, так і батьків дитини.

4.  Для збереження доказів постраждала дитина має зробити скрін переписки, де видно, кому і коли були надіслані матеріали.

5.  Важливо зупинити поширення такого контенту через видалення зображень у діалогах дитини, у хмаросховищах, на пристроях тощо.

Більше про те, що робити вчителям у випадку онлайн-булінгу, секстингу, онлайн-грумінг – читайте у довіднику «Рекомендації щодо онлайн-безпеки для педагогічних працівників»

https://stop-sexting.in.ua/wp-content/uploads/2020/09/dovidnyk_dlya_pedagogichnyh_praczivnykiv.pdf

До слова, згідно з дослідженням у 2019 році в Україні, кожна третя дитина готова зустрітися із онлайн-другом у реальному житті. І лише 15% українських батьків знають, що робити, зіткнувшись із проблемою в інтернеті.

Темний бік Всесвітньої павутини: як вберегти дітей?

Сьогодні інтернет для дитини — така ж велика частка життя, як і життя в школі, відпочинок з друзями чи батьками. В мережі вона грає в ігри, знаходить нових друзів, вивчає світ, тому цифровізація змінила все наше життя. Інтернет надав чимало можливостей для розвитку та самовдосконалення, як дітям, так  дорослим. Але разом із тим, він приховує в собі безліч небезпек.

Чому існує небезпека інтернеті?

  • 4,2 млрд (57%) людей мають доступ до інтернету;
  • +1 млн нових користувачів кожен день;
  • 3,5 млрд (45%) користувачів соціальних мереж.

Здавалося б, це просто цифри, але вони говорять про те, що 4 млрд людей, може познайомитися з вашою дитиною в соціальних мережах.

Якщо раніше для зустрічі треба було їхати до іншого міста, налагоджувати контакти та закрадатися в довіру, зараз достатньо буде просто зайти в інтернет.

Батькам варто не забувати, що перш ніж публікувати світлини дітей у соціальних мережах, вони мають питати їх дозволу. І не важливо, малі чи дорослі їхні діти. Адже ці фото стають доступними кожному.          

Що ми знаємо про наших дітей в онлайні?

  • 92% дітей з України користуються інтернетом постійно.
  • 92% дітей вміло користуються інтернетом до 12 років;
  • 67%  дітей бачили порнографію, кібербулінг або сцени зґвалтування;
  • 60% дітей у випадку небезпеки готові звернутися до батьків за допомогою.

Але тепер питання до батьків: «Ви дійсно впевнені, що ваша дитина не зустрінеться з незнайомцем з інтернету?»

Статистика свідчить, що кожна третя дитина готова зустрітися з людьми, з якими вона не знайома в реальному житті. Бо незважаючи на те, що доступ до соціальних мереж дитині дозволений лише з 13 років, діти «сидять в гаджетах» з самого дитинства.

З якими ризиками діти можуть зіткнутися в інтернеті?

В інтернеті безліч матеріалу, який зображує насильство. Коли батьки вмикають своїй дитині мультфільми на YouTube, впевненості, що вона не побачить щось заборонене, немає жодної. Саме на Ютубі є автоматична підбірка матеріалів, які дитина може переглянути сама того не бажаючи.

Для вирішення цієї проблеми існує YouTube Kids, який дозволяє дитині дивитися в інтернеті улюблені мультфільми, а батьки — почуватися безпечно.

Ще одна небезпека в інтернеті для дітей – кібербулінг. 12,8% дівчаток та 15,5% хлопчиків в Україні стають жертвами кібербулінгу.

Види кібербулігну:

  • сталкінг — переслідування;
  • кетфішинг — обман за допомогою фальшивої ідентичності;
  • реттинг — контроль гаджетів без дозволу;
  • слеминг — втягування спостерігачів до ситуації булінгу.

Що робити, якщо дитина страждає від кібербулінгу?

  • поговорити та підтримати дитину;
  • поговорити з кривдником;
  • пояснити, що продовжувати розмову, якщо продовжуються образи, не можна;
  • відправити скаргу на користувача – булера;
  • зібрати докази та скріншоти.

Секстинг — це відправлення інтимних фото чи відео з використанням сучасних засобів зв'язку. На жаль, цим займаються не тільки дорослі, але і діти. Секстинг набирає великих обертів між підлітками. Чому?

По-перше, діти відстежують сексуальність, для підлітків це цікаво. Відправляючи свої інтимні фото, діти розраховують на бажані коментарі стосовно зовнішності та фігури, Таким чином вони підіймають свою самооцінку.

Тим паче, вони систематично бачать в інтернеті порнографічні матеріали, які з’являються у вигляді реклами.

В інтернеті люди схильні набагато швидше довіряти, ділитися оголеними світлинами та йти на зв'язок із незнайомцями. Їм здається, що в цьому немає ніякої загрози, тому в онлайні люди готові на більш ризикові кроки, ніж ті, які б зробили в офлайні. Всього за 18 хвилин злочинець завойовує довіру дитини.

Що робити, якщо ви дізналися, що ваша дитина відправила комусь своє оголене фото?

Варто звернутися за підтримкою до соціальних мереж, аби спробувати видалити фото. За поширення та розсилку порнографічних матеріалів, законодавство передбачає покарання до 12-ти років тюремного ув'язнення.

Які ризики від того, що дитина спілкується з незнайомцями в інтернеті?

Звичайні контакти між дітьми та злочинцями в Україні трапляються в Інстаграмі, телеграмі, та інших популярних соціальних мережах.

Онлайн-грумінг — налагодження довірчих відносин з дитиною в інтернеті з метою сексуального насильства.

Сексторшен — налагодження довірчих відносин з дитиною в інтернеті з метою отримання приватних матеріалів, шантажування та вимагання додаткових матеріалів чи грошей.

 

Що робити, якщо ви побачили, що у вашої дитини вимагають інтимні фото?

  • потрібно припинити переписування;
  • зробити скріншоти всієї переписки(це буде вагомий доказ);
  • не відправляти гроші та фото;
  • разом з дитиною звернутися до поліції.

Що може свідчити про те, що дитина опинилася у небезпеці?

  • вона багато часу проводить онлайн;
  • вимикає, або ховає гаджет;
  • емоційно нестабільна;
  • має сексуалізовану лексику;
  • ви помітили пропажу грошей.

 

Як зберегти клас дружнім під час дистанційного навчання



 Як зберегти клас дружнім під час дистанційного навчання: рекомендації для вчителя

Окрім навчання, є один важливий момент, на який вчителеві варто звернути увагу – це взаємини у класі. Учні мають підтримувати зв'язок та спілкуватися навіть через екран. Адже лише так вони зможуть відчувати себе дружною командою.

Як вчитель може допомогти підтримувати дружні взаємини у класі:

-       Створіть онлайн-бесіду для неформального спілкування з учнями

Такі чати, до речі, дуже ефективні. Там можна організувати творчі мозкові штурми, обмінюватися посиланнями на цікаві публікації тощо. А учні зможуть обмінюватися досвідом, вивчити інтереси та захоплення один одного.

Проте, у таких чатах потрібно відразу встановити певні правила, які не можна порушувати. Наприклад, не ображати одне одного, не використовувати нецензурну лексику тощо.

-       Обирайте для онлайн-занять групові завдання

Через карантин діти майже не бачаться один з одним. Тому вчителеві корисно під час дистанційного навчання робити групові завдання, щоб діти якомога більше спілкувалися.

І це не обов'язково повинно бути навчальні завдання. Так, дітям можна дати творче завданняя, до прикладу, зйомки флешмобу за допомогою Zoom чи Skype тощо.

-       Ставте для дітей цілі, яких вони зможуть досягти в команді

Робіть так, аби діти більше працювали в групах, а не самостійно. Адже коли учні працюють в команді, вони вчаться дружньої співпраці, а не конкуренції.

-       Привчайте дітей обмінюватися досвідом і допомагати одне одному

Є цікава ідея, яка допоможе створити дружню атмосферу в класі. Наприклад, перед онлайн-заняттями організуйте «онлайн-кав'ярню» - влаштуйте прямий ефір за чашкою чаю чи кави та поговоріть. Бесіда може бути на вільну тему, щоб усі відпочили та налаштувалися на навчання.

-       Періодично організовуйте онлайн-стендапи, літературні вечори тощо

На них школярі зможуть відчути хвилину слави під час виступу. Але дайте їм кілька днів, щоб підготуватися. Завдяки цьому дистанційне навчання запам'ятається не тільки уроками, а й позитивними моментами.

Також вчитель може влаштувати літературні читання в онлайн-форматі, але нехай такі заходи триватимуть не довше 20 хвилин, щоб учні не втомлювалися. Що обрати для читання? Діти мають самостійно вибрати коротенькі уривки із улюблених книг чи віршів. Такий прийом об'єднуватиме та розвиватиме слухачів.

Або ж запропонуйте своїм школярам переглянути мультфільми про командну роботу. Ці анімаційні ролики нагадуватимуть учням про цінність дружби та підтримки.

31 серпня

Психологія тайм-менеджменту або Як встигати більше

Як встигати більше та відмовитися від нераціонального використання часу.

Психологія тайм-менеджменту

Кожна людина має власну модель поведінки. Саме тому можна купити книгу, таблицю або календар, присвячений тайм-менеджменту, використовувати його пару тижнів, але згодом повернутися до старих звичок та почати знову даремно витрачати час. Дивовижно, але нерідко люди продовжують слідувати набутим моделям навіть якщо намагалися щось змінити.

5 кроків, що позбавлять звички даремно витрачати час

Аби розірвати зачароване коло, варто для початку визнати, що проблема значно глибша, і полягає вона у тому, як ви взагалі звикли використовувати час. У цій статті ви знайдете п’ять кроків, що допоможуть проаналізувати власні звички та оптимізувати свій час.

Крок 1. Вивчіть власні звички

Існує декілька найбільш поширених шкідливих моделей поведінки: 

  • завжди починати з найменш важливих справ;
  • відкладати справи;
  • робити термінові справи замість важливих;
  • заповнювати час невеликими справами замість однієї великої задачі;
  • робити під час роботи невеликі перерви, що згодом переростають у великі (зазвичай вказує на брак концентрації)

Що робити? Спостерігати. Коли ви знову почнете діяти за звичною моделлю, проаналізуйте, як саме це відбувається. Наприклад, ви вирішили, що у суботу підете до бібліотеки, чи сядете за комп’ютер, аби зібрати матеріал для уроку. Але у суботу ви знаходите причини, які б дозволили відкласти заплановане на пару годин, а потім і до вечора.

Проаналізуйте і занотуйте причини, через які ви змінили свої плани. Можливо, ви прокинулися і зрозуміли, що накопичилося чимало речей для прання, через що неможливо відразу піти у бібліотеку? А потім ви вирішили швиденько прибрати квартиру, потіп подзвонила подруга, а після розмови ви відчули голод і зрозуміли, що час готувати обід? 

Інколи одного аналізу і записів власних вчинків виявляється достатньо, аби зрозуміти, що коїться, перервати послідовність нав’язливих дій та більше не змінювати планів. Тобто це може бути засобом як діагностики, так і лікування дурної звички витрачати час.

Крок 2. Зрозумійте, що вам дають ваш звички

Згідно з одним із положень нейролінгвістичного програмування, будь-яка поведінка має позитивні цілі, що дають людині певну вигоду. Наприклад, ви не хочете готувати складний навчальний матеріал і всіляко саботуєте цю роботу. Можливо, це просто захист від перевтоми, а може протест проти нестачі часу на сім’ю, або ж відчуття несправедливості від рівня зарплати тощо.

А тепер час розібратися, що ці звички вам дають. Якщо це форма захисту, то варто розуміти, що у неї є зворотній бік. І він негативний. Варто звернути увагу на те, що ціль вивчення поведінки – не загнати себе у жорсткі рамки, але почати процес змін.

Давайте поглянемо, як це працює!

Крок 3. Пошук інших способів отримати переваги

Визначивши, у чому ж користь вашої поведінки, ви зможете знайти альтернативні шляхи, що допоможуть отримати ті самі переваги, але вже без прокрастинації. Тобто треба знайти інші спосіб захисту, а не відмовлятися від роботи. Якщо ви відчуваєте перевтому, необхідно обов’язково виділити день для повного релаксу. А от якщо ви розумієте, що маєте зробити ще купу справ, то спробуйте делегувати частину з них іншим, наприклад, із хатньою роботою цілком упораються діти.

Інколи дозволяйте собі лінуватися та менше старатися, або ж скоротіть час, відведений на виконання певної справи. Інакше може дійти до зриву або тихого саботажу. Це є ключовим моментом – недостатньо просто змінити свою поведінку, її треба змінити так, аби отримувати ту ж вигоду, що і раніше. Якщо цього не відбувається, нова модель навряд протримається довго.

Крок 4. Досвід виключень

Як позбутися неефективних моделей поведінки? Спробуйте пригадати моменти з минулого, коли ви чинили інакше . Якщо ви звикли відкладати деякі справи на потім, то пригадайте: а що ви не відкладали ні за яких умов?

Наприклад, зазвичай ви ніколи не беретеся за підготовку уроків або перевірку зошитів тільки-но повернувшися додому, утім, було декілька випадків, коли ви це робили – що тоді було інакше? Ви постійно відволікаєтеся на сторонні речі під час роботи, але все ж періодично сумлінно доводите її до кінця – що змінюється?

Такі чудові виключення можуть дати підказки, які допоможуть змінити ці звички. Дуже спосіб вирішення проблеми лежить на поверхні.

Крок 5. Стежте за своїми словами

Усі запропоновані стратегії ґрунтуються на тому, що ви самі несете відповідальність за власні дії. Утім, інколи всі ми говоримо (коли жаліємося собі або іншим), що просто не можемо нічого змінити.

Упевнені, багато хто зі вчителів хоча б раз сказав: «Якби нам платили більше, була б мотивація працювати ще й удома». У цьому випадку краще було б перефразувати: «Я все ще не можу знайти іншої мотивації для виконання даної роботи, крім зарплати». Замість слів: «Мені все ще не вдається знайти час, аби попрацювати з онлайн-ресурсами для роботи» ліпше сказати: «Інші справи для мене поки що важливіші, ніж покращення власної інтернет-компетенції».

У цьому випадку важливо узгоджувати висловлення з власним вибором, або ж чесно визнавати свої мотиви. Мова не просто відображає поведінку людини, вона впливає на неї. Спробуйте стежити за тим, що ви говорите про свою роботу, підготовку до уроків і те, як використовуєте час. Порівняйте результат із тим, що ви говорите собі стосовно тих завдань і справ, де все іде добре, без зайвих зусиль. Як правило, ми намагаємося взяти відповідальність за ті справи, у яких досягаємо успіху, але намагаємося відмовитися від неї, коли справи ідуть не ідеально.

Сподіваємося, ці кроки пролили світло на механізм прокрастинації та неефективного витрачання часу. Вивчивши їх, ви зможете змінити модель поведінки, що обмежує продуктивність, навчитеся правильно використовувати час і досягти поставлених цілей. Або ж навчите цьому учнів!

Практичні психологічні вправи для протидії булінгу.

 

Практичні психологічні вправи для протидії булінгу.

Попри розповсюджену думку, що емпатія – єдине знаряддя у боротьбі з булінгом, це не є абсолютною правдою. Адепти такого підходу розглядають проблему однобічно – зі сторони булера. І дійсно, високий рівень емоційного інтелекту «рятує» більшість ситуацій від булінгу, адже агресори краще розуміють майбутні негативні емоції жертви. А ще конфліктні ситуації «рятують» люди – треті особи, що намагаються допомогти жертві цькування... Нічого не нагадує?

Драматичний трикутник Карпмана – це психологічний термін, що означає певний життєвий сценарій, повторювану конфліктну ситуацію із застосуванням насилля за участю переслідувача, жертви та рятівника (спостерігача).

Сутність соціальної структури булінгу подібна до трикутника Карпмана та складається з трьох елементів: переслідувача (булера), жертви і спостерігача. Цікавим є те, що в англійській мові для позначення переслідувача часто використовують саме слово «bully» (булер), хоча трикутник Карпмана зустрічається у побуті, особистих стосунках, роботі тощо.

Запобігання булінгу: комплексна робота

«Хто винен?» – запитання, яке виникає першим у ситуації насилля. Звичайно, відповідь доволі проста, адже саме булери цькують своїх жертв. Утім, для аналізу ситуації необхідно дивитися ширше, адже учасниками булінгу є не тільки переслідувачі, але й жертви та спостерігачі. Булінг безпосередньо впливає на них і розвиває негативні психологічні установки, які впливають на якість життя та можуть призводити психологічних проблем.

Психологічні установки жертв булінгу:

  • вірять, що заслуговують на роль жертви, пасивно очікують насильства від переслідувачів;
  • страждають від комплексу неповноцінності та самотності;
  • не вірять, що педагоги їх захистять;
  • віддають перевагу замовчуванню насильства та цькування;
  • не вважають себе значущою частиною колективу.

Натомість, спостерігачам властиво:

  • страх опинитися на місці жертви;
  • небажання виділятися з-поміж однокласників;
  • цінування стосунків із переслідувачем;
  • почуття інтересу, а іноді – провини та власного безсилля.

До проблеми булінгу слід підходити комплексно, розуміючи особливості поведінки, характеру та установок кожної зі сторін конфлікту. Комплексна робота дозволить запобігти булінгу: змінити не тільки поведінку булерів, але й жертв і спостерігачів, що допоможе останнім не потрапляти у «трикутник» надалі.

 

Універсальна вправа «Трикутник Карпмана»

Клас об'єднується у групи по 3 особи. Серед трійки визначають ролі: переслідувач (булер), жертва, рятівник (спостерігач). Окрім цього, завчасно можна продумати ситуації булінгу: на підставі навчальних досягнень, одягу, хобі тощо.

За сигналом учителя діти протягом 5-7 хвилин відіграють зазначені ролі. Згодом, викладач повідомляє, що ролі змінюються. Вправа відбувається до того моменту, поки кожна дитина не побуває у кожній ролі.

Опісля відбувається спільне обговорення почуттів школярів: у якій ролі краще себе почували, чому? Що зрозуміли у кожній ролі? Що призводить до того, що діти стають булерами, жертвами, спостерігачами? Що потрібно робити, щоб перестати бути булером, жертвою, спостерігачем? І чи завжди це у наших силах?

Після обговорення вчитель пропонує запитання для рефлексії:

- Коли я був переслідувачем, я згадував…

- Коли я був спостерігачем, я намагався…

- Коли я був жертвою, я міг собі дозволити…

 

Вправа «Ненасильницька комунікація»

Я-висловлювання – форма висловлювання, коли людина говорить про власні почуття, емоції, потреби та наміри без образи чи засудження того, до кого звернене висловлювання.

Структура Я-повідомлення:

  • Об’єктивні факти, слова або вчинки людини («Ти кричиш…»)
  • Власні емоції («Мені неприємно, страшно, я відчуваю себе погано…»)
  • Власні потреби («Я заслуговую на спокійне спілкування…»)
  • Прохання («Будь ласка, говори спокійно…»)

У чому користь у контексті протидії булінгу у школі?

Дослідження демонструють, що велика кількість булерів не розуміють впливу цькування на жертв. Тож вербально озвучити власні почуття в екологічній формі може стати ефективним інструментом протидії насилля.

Зі свого боку жертви цькування або мовчать у відповідь на насилля, або вдаються до словесних образ, що тільки «підживлює» злість агресора.

Часто булерами стають унаслідок жорстокого поводження, невміння впоратися з власними емоціями, але рідко – через негативне ставленням до жертви цькування. Маючи ефективний інструментарій для вираження власних почуттів, ймовірність насилля зменшується.

Почуття провини та власного безсилля – те, що супроводжує спостерігачів у ситуації цькування. Ця методика дозволить «виплеснути» негатив та позбутися руйнівних емоцій.

Запропонуйте учням попрактикуватися у ненасильницькому спілкування: озвучте конфліктні ситуації, заохотьте школярів об’єднатися у невеликі групи та сформулювати Я-висловлювання, занотувати його у зошит. Згодом у спільній дискусії обговоріть найкращі варіанти та доповніть пропозиції школярів.

Закріпити отримані знання можна за допомогою друкованого завдання для наймолодших школярів, де необхідно визначити, які з тверджень є ненасильницькими.

Важливо пам'ятати, що булінг – це комлексна проблема, у якій задіяні декілька осіб. Корінь проблеми насилля у самій системі, що тільки підверджує необхідність перегляду характеру взаємодії в цілому. Запобігання булінгу не має зводитися до «покарання й виправлення» лише агресора: спостерігачі та жертви так само потребують уваги і допомоги.

Новенький у класі: створюємо здорову атмосферу

 

Новенький у класі: створюємо здорову атмосферу

Дії вчителя, які допоможуть новачку та всьому класу комфортно почуватися разом

Поява новачка у класі – відповідальна подія не лише для учнів, але й для педагога. Багатьом дітям непросто звикнути до нового місця, тому увага  вчителя допоможе їм почуватися більш комфортно.

Так, багато залежить від самого учня та від ситуації, за якої йому доводиться міняти школу. Тому вчителю слід розібратися у причинах переходу, щоб стовідсотково опанувати ситуацію та встановити в класі теплу атмосферу.

1. Підготуйте клас до зустрічі з новачком

Добре, коли вчитель «вводить» учня до класу. Для цього краще познайомитися з дитиною та її батьками до початку навчального процесу, щоб розуміти інтереси та характер школяра.

Про те, що у класі скоро з'явиться ще один учень, школярів варто попередити принаймні за день до знайомства. Попросіть дітей допомогти з адаптацією новенького, скажіть, що розраховуєте на їхню прихильність. Наголосіть на тому, що довіряєте учням і впевнені у тому, що вони зможуть дружньо поставитися до нового однокласника.

Допоможіть новенькому учню розказати про себе

Стрес при зміні життєвих обставин – цілком природна реакція, тому новачок може хвилюватися та відчувати певний дискомфорт. Однак ви можете вплинути на швидкість адаптації школяра в новому класі. Як? Пограйте! Через гру налагодити контакт з малознайомими людьми набагато простіше. Приділіть увагу колективній роботі: намагайтеся зробити так, щоб новий учень не відчував себе непоміченим, але не перетворюйте його на постійний об'єкт уваги всього колективу.

Із учнями початкової та середньої школи можна провести гру «Картки інтересів». Для цього потрібно підготувати набір невеликих різнокольорових карток. Попросіть новачка розповісти про свої захоплення. Однокласники, які мають схожі інтереси, мають підняти руку, щоб ви підійшли та видали їм картку. За кожний збіг видається одна картка. Можна допомогти новому учневі, поставити йому такі запитання:

  • Які фільми/мультфільми ти любиш?
  • Які книги читаєш? Яка запам'яталася найбільше?
  • Які гуртки відвідуєш? А чим ще захоплюєшся?

«Пресконференція». Учні вигадують назви газети чи журналу, кореспондентами якого вони нібито є. Залежно від тематики видання «журналісти» ставлять новачкові різноманітні (краще жартівливі) запитання:

  • Чи любите ви спати з заплющеними очима?
  • Чи вмієте ви виколупувати з булочок родзинки?
  • Як ви ставитеся до проблеми захисту прав колорадського жука?
  • Обмін компліментами

Психологи стверджують, що комплімент – це словесне «погладжування». Обмін приємними словами можна організувати по-різному:

  • «Кільце» компліментів. Кожен учень вислуховує приємності від попереднього оратора, сам говорить добрі слова наступному однокласнику.
  • «Дощ» компліментів. Обирається один учень із класу, а всі інші висловлюють по одній позитивній думці. Компліменти можна формулювати за схемами: «Мені подобається в тобі ...», «Я сьогодні помітив, що ти ...», «Якби не ти, я б ніколи ...» тощо.

Головна умова обміну компліментами – кожен учень має відчути увагу до себе.

2. Враховуйте вікові особливості учня

У молодшій школі авторитет учителя особливий – зазвичай він не викликає у дітей запитань чи заперечень. Тому оцінка новачка у молодших школярів формується здебільшого через педагога. Якщо вчитель поставиться до новачка привітно та дружньо, побачить унікальність і сильні сторони учня, однокласники ставитимуться до нього відповідно. Молодші школярі сприймають новачка насамперед через навчання та соціальну діяльність.

Найскладніша адаптація в учнів середніх класів – молодших підлітків. Школярі цього віку шукають свою індивідуальність – підліткам необхідно виділити себе з оточення та персоналізуватися. Діти вчаться одне з одним не перший рік, кожен учень зайняв свою умовну роль у колективі. А от коли у класі з'являється новенький, звичний розклад може змінитися. Педагогу треба бути готовим до ситуацій, які потребують особливої уваги.

Старшокласники знаходяться на стадії інтеграції – глибшого пізнання себе, пошуку власного місця в житті. Новачок – це теж своєрідне джерело пізнання, розширення горизонтів і кола спілкування. Тому першочергове завдання новенького учня – продемонструвати свою нешаблонність. Велике значення має ставлення лідера класу. Тож учитель може попросити «зірку» ввести новачка у життя класу та заручитися її підтримкою.

Активне залучення до співпраці всього класу, батьків нового учня та шкільного психолога прискорять адаптацію, сприятимуть розкриттю здібностей і потенціалу школяра!

30 серпня

Рекомендації для підготовки до комфортного навчального року.

 


Як без стресу почати новий навчальний рік

 

Рекомендації педагогам для підготовки до комфортного навчального року.

Початок навчального року завжди дарує безліч емоцій: тут і радість від зустрічі з колегами та учнями, і сум за літнім відпочинком. Але з року в рік одне залишається незмінним – повернення до школи провокує не тільки підвищення рівня дофаміну, а й кортизолу, що відповідає за стрес.

Утім, найдосвідченіші викладачі готуються до вересня заздалегідь: мінімізують або зовсім прибирають потенційні стресові фактори. Що можна зробити зараз, щоб розпочати навчальний рік спокійно та позитивно?

Продумайте розклад – не занурюйтеся в роботу з головою

Після літніх канікул школи наповнюються дзвінким гомоном школярів. Учні прощаються з відпочинком та поступово звикають до навчання, а вчителі одразу поринають у роботу з головою. Але чи правильно це? Адже шкільна програма розрахована на поступове збільшення навантаження не тільки для учнів, а й для вчителів. Навчальний рік набирає обертів поступово, тож необхідно дати собі час на адаптацію до робочого розкладу дня!

Завчасно детально продумайте власний розклад! Подумайте скільки часу займатиме дорога на роботу з урахуванням ранкових заторів.

Визначте години відпочинку (кілька годин до початку робочого дня та до сну).

Розставте пріоритети (ранкова пробіжка та родинна вечеря – важливіше за перевірку невчасно зданих робіт тощо).

Визначте особисті кордони – переключення з роботи на особисте життя. Робота вчителя психологічно складна, адже діти та підлітки тільки вчаться відчувати та розуміти кордони інших людей, а освітянам треба все це витримати! Як легко налаштуватися на роботу та зберегти баланс між особистим та професійним життям? Можна провести межу буквально – за допомогою ритуалів. Наприклад, повернувшися додому, можна відразу змінювати робочий одяг на домашній.

Складіть список того, що допомагає вам переключитися з одного режиму на інший. Це може бути читання книги в метро, прогулянка з собакою, або просто звичка приходити додому та робити хвилинну паузу із думкою, що робочий день закінчено.

Відмовтеся від перфекціонізму – не тисніть на себе. Перфекціонізм ще нікому не врятував життя, а от незручностей завдав чимало. Постійна потреба в тому, щоб усе було ідеально – перепона для саморозвитку та величезний тиск. На початку нового навчального року він може стати критичним, адже це додатковий стресовий фактор. Чи варте воно того?

Розділіть аркуш на 3 колонки, у першу колонку випишіть основні сфери свого життя (робота, ментальне та фізичне здоров'я, сім’я, стосунки тощо). До другої занотуйте переваги і недоліки, які вам дає прагнення до ідеалу в цих сферах. У третій колонці запишіть фактично те ж саме, що у другій, але вже з точки зору людини, яка прагне не до досконалості, а до щасливого життя.

Піклуйтеся про себе – попередьте емоційне вигорання. Коли ми повертаємося на роботу після тривалого відпочинку, маємо особливо ретельно стежити за власною емоційною гігієною. Це допоможе запобігти емоційному вигоранню. Особливо важливо влаштувати собі інтернет-детокс: зранку та за кілька годин до сну не виходити до мережі. Особливо – не читати негативних новин.

Спершу дайте собі час на адаптацію до нових умов. Комусь достатньо одного дня, комусь не вистачить і тижня. Складіть список того, що вас дратує або лякає у поверненні до школи. Навпроти кожного пункту напишіть його антипод, а також подумайте, як ви можете змінити ситуацію, вплинути на цей страх. А тепер виконуйте дії з другого стовпчика без поспіху, відповідно до свого ритму.

Знизьте стресові фактори – пандемія та збільшення соціальних контактів. Можна нескінченно говорити про переваги повернення на роботу після самоізоляції. Але факт зостається фактом: число соціальних контактів різко збільшується, а страх перед пандемією залишається на тому ж рівні. Поради, які допоможуть пережити карантин, не втратили своєї актуальності.

Визначте необхідні засоби захисту (маска, антисептик, рукавички) і тримайте їх завжди під рукою. Переконайтеся у тому, що ви ознайомлені з офіційною інформацією про коронавірус, інструкціями МОЗ та МОНУ та за потреби можете обговорити це з дітьми.


Соціальна дистанція: як учителю встановити особисті кордони

Усі учасники освітнього процесу – педагоги, учні, адміністрація школи та батьки – мають своє бачення щодо обов’язків учителя. І нерідко воно може неабияк порушувати особисті кордони педагога. Крім того, через низку стереотипів у суспільстві ми часто не наважуємося окреслити чіткі та зрозумілі особисті кордони вчителя. І від цього, так чи інакше, страждають усі учасники освітнього процесу.

Як коректно нагадати іншим людям про робочі години педагога? Як пояснити свою думку та аргументувати позицію, уникнувши скандалу?

Про особисті кордони в житті та роботі вчителя.

Особистий кордон – спосіб визначити свої бажання та свої цінності. Якщо кордони країни чи іншої території вказують на обмеження, то особиста дистанція вчителя допоможе йому почувати себе більш щасливим та чітко розуміти, ким він є, а ким не є.

Виділимо три види особистого простору:

  • Здоровий особистий простір – чітке і зрозуміле для себе і оточуючих правило прийняття себе.

  • Ригідний особистий простір – дуже консервований і закритий вид захисту особистих кордонів.

  • Слабкий особистий простір – гнучкий і адаптивний особистий кордон, що залежить від інтересів оточення, а не особистості.

Порушенням соціальної дистанції «грішать» люди, у яких немає розуміння власних кордонів. Вони допускають подібне ставлення і до себе. Тож самодіагностуємося та вчимося чинити ввічливий і тактовний опір:

a.   Чи є в вашому оточенні люди, які намагаються переповідати всі події за день, незалежно від того, чи хочете ви їх зараз слухати?

b.  Чи є в вашому оточенні люди, які вільно відчувають себе в вашому просторі: кабінеті, місці в залі тощо?

c.   Чи є в вашому оточенні люди, які вимагають працювати понаднормово?

d.  Чи є в вашому оточенні люди, які нехтують правилами такту щодо ваших особистих речей: комп'ютера, окулярів, сумки тощо?

Відсутність соціальної дистанції – небезпека для вчителя

Часом зустрічаємося з міфом, який межує із маніпуляцію. Його сутність полягає у тому, що встановлення особистих кордонів – цинічно та егоїстично. Це не так. Життя слід будувати так, щоб вам було комфортно і цей комфорт не порушував кордони оточення. Що більше ми залежимо від думки інших, то більше віддаляємося від себе. Відсутність особистих кордонів може наразити учителя на таку небезпеку:

1)  Багато особистого часу присвячено іншим. Робота в позаурочний час призводить до того, що вчитель краде сили та енергію у свого наступного дня, він може стати роздратованим. Батьки ж приймають спілкування в неробочий час за належне і ситуація часом повторюється.

2)  Вас ображають, а ви мовчите про це. Пасивна позиція сприяє продовженню циклу образ. Не забувайте про почуття власної гідності та одразу давайте зрозуміти, що з вами так не можна.

3)  Суцільне почуття провини. Якщо ви відчуваєте подібне – це перша ознака того, що вами маніпулюють, адже «за допомогою» провини людину можна змусити робити більше: перевіряти конспекти вночі, перейматися стосовно розбишаки у класі тощо.

4)  Життєва потреба бути «гарним/гарною». Необхідність підганяти себе під чиїсь стандарти – це поневолення власноруч. Майте сили вільно транслювати власну особистість й унікальність.

5)  Необхідність заробити повагу. Кожна людина заслуговує на безумовну повагу – ми не маємо її заробляти та щось доводити оточенню.